«Діти Олени Кулакової». Дніпровська зоря 1970 рік.

Згадаймо… Це вже історія…

Сторінками «Дніпровської зорі» 1970 року.

П’ятдесят років тому на сторінках районної газети «Дніпровська зоря» за 26 травня 1970 року була надрукована стаття М.Ткачук «Діти Олени Кулакової».

В статті розповідається про Олену Лаврентіївну Кулакову та її дітей Дусю і Володю, які загинули в роки Другої світової війни, про підпільну організацію, що діяла в Дніпропетровську та про листування Олени Кулакової зі школярами Новоолександрівської та Сурсько-Литовської шкіл.

Повний текст статті:

Діти Олени Кулакової

«Дорога Олено Лаврентіївно! Після того, як нашому піонерському загону присвоїли ім’я ваших дітей – Дусі і Володі, ми стараємося добре вчитись і жити, ям жили Ваші діти. Ми зайняли перше місце в школі по збиранню макулатури і брухту, і перше місце в конкурсі на краще виконання революційних і військових пісень. Ми завоювали червоний вимпел.

Обіцяємо Вам, дорога Олено Лаврентіївно, що і далі будемо з честю носити ім’я Ваших дітей.

Піонери загону імені Дусі і Володі Кулакових Новоолександрівської школи».

Таких листів Олена Лаврентіївна одержує багато. Піонери Сурсько-Литовської середньої школи, наприклад, повідомили Лаврентіївну, що їхній піонерський загін бореться га право носити ім’я Дусі Кулакової. «Ми будемо Вам писати, дорога Олено Лаврентіївно, як вчимося, відпочиваємо. Хочеться більше знати про подвиг Ваших дітей»...

Вперше я зустрівся з Оленою Лаврентіївною Кулаковою в грудні 1965 року. Дніпропетровський театр ім. Горького був переповнений. Піонери, комсомольці, люди старшого покоління прийшли сюди, щоб побачити матір легендарних героїв Дніпропетровського підпілля, послухати її розповідь про дітей своїх.

Опираючись на костур, вона піднялась на сцену, і мені здалося, що ця похилого віку сива жінка в темному вбранні, з обличчям, порізаним глибокими зморшками, – ніби символ скорботи всіх матерів землі, матерів, у яких фашистські людожери відібрали найдорожче – дітей. Неможливо було без хвилювання слухати її розповідь.

...В ніч на 26 серпня 1941 року в Дніпропетровськ ввійшли танкові з’єднання фельдмаршала Рукштедта. Фашисти почали встановлювати «новий порядок» в місті. Катування розстріли, облави...

На боротьбу з гітлерівськими варварами піднялись передові робітники і службовці Дніпропетровська. Було створено підпільну організацію, до складу якої ввійшли Ігор Дементьєв, Борис Сондак, Володимир Кулаков, Дуся Кулакова, Віра Хитько та інші. А очолив її комуніст Юрій Савченко.

Злітали в повітря склади ворога, падали від влучних куль фашистські загарбники. В різних кінцях міста з’являлися листівки, що закликали до боротьби.

Володя Кулаков був зв’язківцем і розвідником організації. Він безстрашно розповсюджував листівки, проникав у стан ворога.

Особливо важливу і небезпечну роботу виконувала його старша сестра Дуся. Лише один перелік її бойових справ зайняв би чимало місця.

Її схопили фашисти 6 жовтня 1942 рому Не зважаючи на катування, жодного прізвища не назвала вона. А одного вечора втекла, стрибнувши з другого поверху своєї в’язниці. Її піймали, по-звірячому били, рвали коси. Та зломити волі до боротьби не змогли.

Вдруге Дуся намагалася втекти, коли гестапівець Мульде повіз її на околицю міста, щоб показала, де знаходиться підпільна друкарня. У відповідь одержав сильного тумака в живіт, і поки корчився, дівчина перемахнула паркан, побігла городами. Та поблизу були німці. Її затримали і розстріляли разом з іншими підпільниками біля Запорізького шосе. Тіло кинули в канаву. Поранена в голову і груди, вона не подавала ніяких ознак життя. Її врятувала одна жінка – Єфремова. Тривалий час доглядала за хворою, годувала.

І ось легендарна Дуся знову в бойовому строю. Хто знає, як склалася б її доля, коли б не зустріч зі зрадником Мартиновим. Від його рук загинула безстрашна підпільниця, чудова людина. Незабаром фашисти схопили і розстріляли сина Олени Лаврентіївни – Володю

Відтоді минуло близько 28 років. Дніпропетровці свято бережуть в серцях своїх пам’ять про славних підпільників-бійців. Чимало піонерських загонів з честю носять ім’я Дусі і Володі Кулакових, їм присвячена п’єса місцевого драматурга Миколи Корсуня «Заради тебе, товаришу». Є в Дніпропетровську і вулиця імені Дусі Кулакової.

– Я була однодумцем своїх дітей. Допомагала в їх святій боротьбі, – розповідає Олена Лаврентіївна. – Я добре знала, наскільки небезпечна справа у них, і все ж благословила на цю боротьбу з фашизмом…

М.Ткачук

На знімку: О. Л. Кулакова.

Фото Р.Суворова.

// Дніпровська зоря. – 26 травня 1970. – № 61 (1779). – С. 4 : фот.