КЗ «Слобожанська бібліотека» Слобожанської селищної ради»: «Вічно юний». Сторінками «Дніпровської зорі» 1970 року.

понеділок, 12 жовтня 2020 р.

«Вічно юний». Сторінками «Дніпровської зорі» 1970 року.

Згадаймо… Це вже історія…

Сторінками «Дніпровської зорі» 1970 року.

Півстоліття тому на сторінках районної газети «Дніпровська зоря» за 19 березня 1970 року (№33) була надрукована стаття «Вічно юний», яку підготували А.Колосок і Р.Суворов.

В статті розповідається про вихідця із села Любимівка – Героя Радянського Союзу Миколу Дмитровича Богданова.
В кінці січня 1945 року при переправі через річку Одер його було смертельно поранено. Героя-артилериста поховали спочатку – у Львові, а потім останки перевезли до рідного села Любимівка, на берег Дніпра-Славутича…

Микола Дмитрович Богданов

Вічно юний

В селі Любимівка, що губиться в садах на крутому дніпровському березі, є святе місце. Неподалік від сільського Будинку культури, серед дерев, що стрімко звелися до неба, стоїть в зажурі скульптура воїна та обеліск. Це могила Героя Радянського Союзу Миколи Дмитровича Богданова.

Вдивляєшся в знімок, який прикріплено до мармурової дошки, і бачиш його, живого Миколу. Молоде, красиве обличчя, міцно стиснуті губи... Він залишився для людей двадцятип’ятирічним юнаком, хоч над світом і пролинула, ще одна чверть віку. Він вічно юний, такий, яким був за життя.

…Осінь сорок третього року дихала дощами та холодом. Розмоклі дороги затримували рух радянських військ до Дніпра. Інколи на руках виносили солдати з жирного чорнозему автомашини та гармати і знову поспішали за танками.

Батарея гвардії капітана Богданова першою з артилерійських підрозділів своєї частини наблизилась до Дніпра. І відразу ж, не втрачаючи жодної хвилини, на човнах та плотах переправилася на протилежний берег. Разом з піхотою головного загону гвардійці-артилеристи захопили невеличкий плацдарм і міцно закріпилися, на ньому.
Гітлерівці шаленіли. Вони не могли змиритися з втратою великого водного рубежу. Що не година – то нова атака. Під час однієї з них ворогові вдалося потіснити наш правий фланг. Виникла загроза для батареї Богданова. За наказом командира артилеристи викотили гармати на відкриту позицію і зустріли фашистські танки прямим наведенням. Шість з них запалали.
Сам Богданов із взводом управління та зв’язківцями висунувся вперед. Вогнем з гвинтівок та автоматів, а потім – гранатами бійці примусили зупинитися фашистську піхоту. Не витримуючи нищівного удару, залишаючи вбитих і поранених, гітлерівці відступили.
Наступні атаки теж були відбиті. Плацдарм розширявся. Війська перейшли в рішучий наступ.
Невдовзі у фронтовій газеті було опубліковано Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року про присвоєння звання Героя Радянського Союзу солдатам, сержантам і офіцерам, котрі особливо відзначилися під час форсування Дніпра. Серед удостоєних високої нагороди був і гвардії капітан Микола Дмитрович Богданов.
Це лише один епізод з нелегкого фронтового життя молодого артилериста. А боїв на рахунку нашого земляка-любимівця було багато. Чимало їх в сорок третьому році вже залишилося за плечима Миколи Дмитровича. Та ще більше чекало попереду. Останній з них – на ворожій землі.
...В кінці січня 1945 року артилеристи Богданова знаходилися на правому березі Одера.
– Збулася мрія. Ось і добиваємо ми гітлерівців у їх власній берлозі, – говорив своїм помічникам підполковник Богданов, пильно вдивляючись у протилежний берег. – Недалеко вже перемога...
Піхотинці під захистом артилерійського вогню розпочали переправу. Разом з ними, щоб керувати діями артилеристів безпосередньо з місця бою, форсував Одер Богданов. Згодом на чолі групи розвідників він виїхав на бронетранспортері для з’ясування становища. За невеличким ліском машина раптом натрапила на великий фашистський підрозділ. Довелося прийняти нерівний бій.
Вогнем з автоматів і кулеметів радянські воїни знищили тридцять гітлерівців, Але інші зуміли закидати бронетранспортер гранатами. Підполковник Богданов був смертельно поранений.
– Ми помстимося за твоє життя, командире, – клялися артилеристи бригади Богданова. – Ти і назавжди залишишся з нами. Ми ще пройдемо з твоїм ім’ям по вулицях Берліна.
І вони – пройшли. Над світом загорілося сонце великої Перемоги, в ім’я якої віддав життя Микола Дмитрович Богданов.
Героя-артилериста поховали на рідній землі: спочатку – у Львові, а потім останки перевезли до рідного села Любимівка, на берег Дніпра-Славутича.

...В зелені дерев ховається весною та влітку обеліск на могилі Героя Радянського Союзу М.Д.Богданова. Квіти ж ніколи не в’януть. Любимівці свято бережуть пам’ять про свого вічно юного відважного земляка. Піонери місцевої школи приходять до його могили на урочисті лінійки, приймають тут у ряди юних ленінців кращих з кращих. І ті завжди присягають бути гідними Героя Радянського Союзу М.Д.Богданова, клянуться любити свою Батьківщину так, як її любив їх земляк.

На знімках: Герой Радянського Союзу Микола Дмитрович Богданов у 1944 році; біля могили земляка.

Матеріали підготували А.Колосок, Р.Суворов.