Спогади О.Коваля. ДЗ за 1970 рік.

Згадаймо… Це вже історія…

Сторінками «Дніпровської зорі» 1970 року.

Півстоліття назад, в передсвяткові дні, в «Дніпровській зорі» від 23 квітня 1970 року №48 були надруковані спогади учасника війни Олекси Коваля «Пам’ятні роки».

        «В ту незабутню ніч мені не спалося. Встав рано-вранці, включив радіо. Незабаром почув тривожне слово: війна! А через день був уже у військкоматі…

         Свій фронтовий шлях я розпочав від річки Дністер. Гіркий то був час. Ми відступали. Ось вже залишили Одесу і відправились морем до Севастополя. Вирішили: стоятимемо там, мов скеля неприступна…».

Повний текст статті

Пам’ятні роки

         В ту незабутню ніч мені не спалося. Встав рано-вранці, включив радіо. Незабаром почув тривожне слово: війна! А через день був уже у військкоматі…

         Свій фронтовий шлях я розпочав від річки Дністер. Гіркий то був час. Ми відступали. Ось вже залишили Одесу і відправились морем до Севастополя. Вирішили: стоятимемо там, мов скеля неприступна. Ворогу не вдасться захопити місто слави російського флоту.

         День і ніч не вщухали бої на кримській землі. День і ніч бомбили та обстрілювали гітлерівці Севастополь. Десятки разів підіймалися вони в шалені атаки і знову відкочувались назад, залишаючи вбитих і поранених.

         Рідшали й наші ряди. Чимало моїх друзів-однополчан полягло в нерівних боях. Під час одного з них було тяжко поранено й мене. Евакуювали в госпіталь. Спочатку – в Туапсе, потім – в Сочі, де й знайшла мене перша нагорода – медаль.

         Коли вилікувався, потрапив до іншої частини. Тепер вже обороняв Кавказ. Бої були запеклими. Німці прагнули якомога швидше прорватися до кавказької нафти, кидали в наступ все нові й нові частини.

         Командири й політичні працівники роз’яснювали нам, солдатам, що відступати далі не можна, що витримати шалений удар ворога – значить забезпечити перемогу.

         І ми витримали. Ворог не пройшов.

         Незабаром дивізія, в котрій я служив, стала на захист Сталінграду. З середини липня 1942 року тут розпочалася історична битва. Фашисти форсували Дон, ціною величезних втрат прорвалися до Волги. «Ні кроку назад! – говорили командири й бійці. – Вмремо, але не пустимо ворогів за Волгу».

         Боролися за кожний клаптик землі. Падали зраненими, мертвими, але не відступали. Від стін Сталінграда почався новий етап війни: звільнення радянської території, а за тим – і остаточний розгром фашистської Німеччини.

         В січні 1945 року війська 2-го Білоруського фронту, до складу якого входила й наша частина, прорвалися до Балтійського узбережжя, відрізали велике угрупування ворога. Особливо був упертим бій у районі Кенігсберга. Та ми штурмом оволодівали містом.

         Тепер перед Червоною Армією постало найважливіше завдання – зайняти столицю фашистської Німеччини і. тим самим швидко завершити кровопролитну війну.

         Для оборони Берліну німці зібрали всі свої кращі сили. Але вже давно минув той час, коли ворог мав перевагу. Радянська артилерія відкрила ураганний вогонь по ворожих укріпленнях. Слідом за танками, підтримуваними з повітря літаками, сміливо пішла в атаку піхота. Оборону гітлерівців було прорвано, а 21 квітня бої перекинулися вже на вулиці Берліна, Минуло ще кілька днів, і над рейхстагом замайорів червоний переможний прапор.

         Важко розповісти про ту радість, котру відчував я на вулицях Берліна, дорога до котрого відзначена у мене багатьма нагородами: орденом Червоного Прапора, медалями «За оборону Сталінграда», «За оборону Кавказа» та іншими. Але ще більшою стала радість, коли пролунала довгоочікувана звістка: «Перемога! Фашистська Німеччина капітулювала».

         Відшуміло двадцять п’ять років. Давно вже позаростали окопи, позаживали рани. Але в пам’яті людській живе і вічно житиме героїчний подвиг народу. Світло великої Перемоги і нині таке ж яскраве, як і в перший післявоєнний день. Горить воно і в серцях колишніх фронтовиків. Горить і в моєму та моїх дітей серцях, що творять тепер інші перемоги – трудові.

         О. КОВАЛЬ, учасник Великої Вітчизняної війни,
         с. Підгороднє.