«Бойовий шлях старшини». ДЗ за 1970 рік.

Згадаймо… Це вже історія…

Сторінками «Дніпровської зорі» 1970 року.

Півстоліття назад 9 травня 1970 року, в День Перемоги, в «Дніпровській зорі» (№54) була надрукована стаття Рема Суворова «Бойовий шлях старшини».

         «Було це восени 1943-го року. Наші війська підійшли до Дніпра. Передові частини 3-го Українського фронту, не зважаючи на ураганний вогонь противника, переправилися через річку і закріпилися на правому березі…

         …Всі ці дні гармата Василя Бондаренка своїм вогнем підтримувала наступ піхоти….

         …Після капітуляції Японії старшина демобілізувався з лав Радянської Армії і повернувся в рідне господарство, де його призначили на посаду, яку займав перед самою війною, – завідуючим радгоспу «Краснопільський».

 Повний текст статті:

 Бойовий шлях старшини

         Було це восени 1943-го року. Наші війська підійшли до Дніпра. Передові частини 3-го Українського фронту, не зважаючи на ураганний вогонь противника, переправилися через річку і закріпилися на правому березі.

         Батарея триста третього артилерійського полку 6-ї Орловської стрілецької дивізії, в якій тоді служив Василь Бондаренко, на світанку при допомозі примітивних засобів непомітно переправила свої гармати в районі села Романкове, де нині Дніпродзержинська ГЕС, на берег, зайнятий фашистами. Коли гітлерівці опам’яталися, було вже пізно. При підтримці артилеристів піхотинці захопили вигідний плацдарм. Два дні і дві ночі позиції наших військ штурмували ворожі літаки і танки. Але передовий загін бійців не тільки вистояв, а й дав змогу переправитися на правий берег багатьом нашим частинам, які, зім’явши ворожі резерви, пішли в наступ в напрямку Криничок і Софіївки.

         Всі ці дні гармата Василя Бондаренка своїм вогнем підтримувала наступ піхоти. Багато фашистів знайшли собі смерть від влучних пострілів навідника. Але найважче бойове випробування настало для Бондаренка пізніше, на тій місцевості, де зараз радгосп «Баглійський». Тут німці зробили відчайдушну спробу зупинити наступ наших військ. Вони створили сильну оборону і зустріли наших бійців шквальним вогнем. Одного разу, коли наша піхота готувалася до чергової атаки, гітлерівці випустили свої танки. Стріляючи на ходу, «тигри» наближалися до батареї Бондаренка. За ними бігли німецькі автоматники.

         Василь Бондаренко, зберігаючи спокій, уважно слідкував за стальною потворою, що рухалася прямо на його гармату. Рвалися снаряди, осколки торохтіли по гарматному щитку, а Василь все не стріляв. Від напруження піт котився градом. І раптом – те, чого чекав навідник: «тигр» – в перехресті гарматного прицілу. Постріл! Підбитий танк крутнувся на місці і закляк, огорнутий димом. Гармата Бондаренка вже була спрямована на іншу ціль.

         Важким видався той бій. Багатьох товаришів не дорахувались артилеристи. Але ворога було вибито з зайнятих ним вигідних позицій і відкрито шлях для дальшого наступу наших військ.

         ...Неподалік від райцентру Софіївки на великій могилі височіє нині монумент на честь загиблих воїнів. А восени 1943-го і взимку 1944-го років тут відбувалися жорстокі бої. Використавши вигідні умови рельєфу, гітлерівці створили тут сильно укріплену лінію оборони. Велику мужність проявили наші артилеристи при прориві цих укріплень. В боях за Софіївку Василь Бондаренко підбив ще один танк. Під Кіровоградом знищено третю фашистську машину. На гімнастьорці артилериста засяяли нагороди Батьківщини.

         Нелегким був шлях для Бондаренка по українській землі. Не часто доводилося мати перепочинки між боями. А коли вони траплялися, солдат думав про свій дім, про сім’ю, рідних і близьких. Але так і не довелося в цей час побувати вдома, хоча бойовий шлях Бондаренка пролягав поруч з домівкою.

         Травень 1945-го застав старшину батареї Бондаренка в звільненій Празі. Пражани, як і всі люди, переповнені радістю, святкували перемогу над фашизмом: гітлерівська Німеччина капітулювала.

         Та не закінчився ще бойовий шлях старшини Василя Бондаренка. Дальший напрямок – схід, на розгром півторамільйонної Квантунської армії 3 Монголії, від міста Чойбалсана до старовинної російської фортеці Порт-Артур пройшов з боями полк, в котрому служив Бондаренко.

         Після капітуляції Японії старшина демобілізувався з лав Радянської Армії і повернувся в рідне господарство, де його призначили на посаду, яку займав перед самою війною, – завідуючим радгоспу «Краснопільський».

         – Важко було тоді працювати завгоспом, – згадує Василь Федорович. – Все – понівечене, побите, майже все село спалене... По гвинтику, по гаєчці збирали машини. Землянки спочатку для людей будували. Сам жив в такій «хаті». Але й для цих «будівель» потрібні були матеріали. От і доводилося їздити скрізь, діставати, що тільки можливо.

         Дістати, привезти, вчасно забезпечити господарство і людей всім необхідним – стало для колишнього старшини законом життя. На своєму скромному посту завгосп Василь Федорович Бондаренко намагається все зробити, щоб господарство міцніло з кожним днем, щоб люди жили заможніше і щасливіше. А в день Перемоги і в інші урочисті дні колишній старшина батареї – бажаний гість молоді та учнів. Він розповідає їм про свій бойовий шлях і бойовий шлях товаришів – бійців.

Р.СУВОРОВ.

НА ЗНІМКУ: старшина В.Ф.БОНДАРЕНКО в роки війни.